Секрети харчування

Моя вага – 107 кілограмів. Відчуваю себе коровою на льоду

Те, що ваги показали цю жахливу для людини, відповідально ставиться до свого здоров’я, цифру, я відреагувала не дуже емоційно. Для мене, напевно, 107-це як 97 або 87. Це щось неймовірне, як ніби до мене не відноситься.

Нібито ваги самі по собі, а я – сама по собі. Я ж все ще пам’ятаю себе інший, а в дзеркало намагаюся не дивитися. Фото: Pixabayале ось інші цифри привели мене в шоковий стан.

Передісторія така. Оскільки за останній час я дійсно стрімко розтовстіла, а зима підкралася теж несподівано, виявилося, що по снігу, що випав мені ходити зовсім ні в чому. Ну як ні в чому – при бажанні до сусіднього магазину можна і в шльопанцях доповзти, не звертаючи на круглі очі продавців і інших покупців.

На роботі дотримуватися дрес-код не потрібно, оскільки офіційної роботи у мене немає. Або її у мене немає. Все складно і сумно і, здається, невиправно.

Так ось, в спробах знайти хоча б що-небудь підходяще із Взуття для зимової пори, я виявила пару подарованих мені хорошою знайомою чобіт. Вони їй виявилися замалі в ступні, ось вона мені і принесла. А у мене інша проблема – в голяшке не застібаються.

Ось так і пролежали як мінімум років зо два. Зрештою я задумалася, чи не можна чоботи перетворити в черевики, – тоді зиму можна обдурити. Однак в ремонтній майстерні запропонували інший варіант-вставити клини.

Спершу мені ідея не сподобалася-представлявся жахливо негарний клин ззаду, який буде буквально кричати про мою фінансову та іншої неспроможності. Але майстер мене переконала: насправді все виявиться не так страшно (в результаті так і вийшло, а ремонт обійшовся в 700 рублів – ясно, що нову тепле взуття мені за таку вартість було б не купити). Але: потрібно було виміряти обсяг ноги в області ікри, щоб знати, яку викрійку робити.

Я виміряла – 48 сантиметрів. Цифра не викликала ніяких емоцій, поки я її в метри не перевела. Ось тут-то мене туга і заїла! Адже це ж майже півметра! А півметра вже настрашило капітально! По-справжньому страшно стало, чесне слово.

Ось тут і зрозуміла, що 107 кілограмів – це вже за будь-якими рамками розумного…

Попечалилася дуже сильно, але зрозуміла, що знову ігнорувати таку річ неможливо. Вирішила, що пора не тільки сумувати, але і вирішуватися на схуднення. А як це робити, якщо моє переїдання допомагає мені глушити тугу-печаль: Я заїдаю тривогу, і без цього дах у мене на тлі численних серйозних проблем точно б з’їхала остаточно.

По-друге, не розумію, якими методами скидання зайвої ваги скористатися. Спробувала їсти все інше, але повністю відмовитися від мучного і солодкого, а ще ширше – бистроуглеводного. Тобто ні солодкого чаю, ні хліба, ні картоплі, ні круп.

А що є-то тоді! Погано собі уявляю життя без чаю з хлібом, намазаним маслом. Мені навіть без мучного важче обійтися, ніж без цукерок. Загалом, трималася тиждень.

Настрій нижче нуля, тривога підскочила, депресняк посилився, голова захворіла, руки затряслися, працездатність впала. Мінус 5 кілограмів за 7 днів. Чи варто було воно того? Але і в цій вазі жити неможливо-відчуваю себе коровою на льоду.
Важко зробити зайвий крок, нахилитися, піднятися по сходах; по дорозі до потрібних установ дійти – вже практично неможливо, задишка мучить, доводиться брати таксі, а це при моєму мінусовому бюджеті не тільки марнотратно, але дивно навіть самій собі. Загалом, далі доведеться якось налаштовуватися одночасно і худнути, і емоції в руках тримати, і працювати. Знати б, як правильно…

Related posts

Leave a Comment